Я все життя спішу. Колись я мчав до школи
І до кирпатеньких літав, як тільки міг,
А в білий світ подався — знов не йшов, а біг,
Долаючи бігом моря і суходоли.
Я стриг наввипередки з часом, хоч ніколи
Ні разу я його, на жаль, не переміг.
Зате цей гін стрімкий мій вільний дух зберіг
І душу виповнив завзяттям Карманьйоли.
А може навпаки? Не знаю… Та ні час,
Ані життєвий невгомонний обертас
Того не сповільнили до сьогодні гону
І я на всіх парах женусь, як в давнину —
Ану ж настигну час, а там таки з розгону
Ще й молодість свою далеку дожену!
Петро Косенко, 1985