Категорії
Література

Я знаю, Боже наш, що ти в тяжкій турботі

…Встань же, Боже!
Вскую будеш спати,
Од сліз наших відвертатись,
Скорби забувати?
(Т. Шевченко, «Давидові псальми, XLIII»)

Я знаю, Боже наш, що ти в тяжкій турботі
Що ти один для всіх назавжди, на віки,
Тож вислухай мене: з чієї бо руки
Мій рідний край — тюрма, цвинтарище в скорботі?

З чієї ж бо руки обдурений, в гризоті
Тюремникові люд мій служить залюбки,
Йому протоптує нові й нові стежки
І гине на його ж скривавлений колоді?

Невже ти, Боже, нас створив на перегній?
Невже? Якщо це так, то, прошу злагідній,
Бо де ж твоя любов до власного створіння,

Що кров’ю підплива у вічній сліпоті,
Невже даремними були оті терпіння,
Яких твій син зазнав за всіх нас на хресті?

Петро Косенко, 1982