Чи то був справді сон, чи то мара, відразу
Як не хотів би я, їй-богу, не скажу…
Десь я то йду, то лізу, то притьмом біжу
По горах і проваллях славного Кавказу

И стрічаю Шаміля під час його намазу.
«За що ти молишся, покійнику?» — кажу.
«Молюся я за те, щоби московську лжу
Зі світу змести геть, як справдішню проказу.

Я каюсь, що не вмер, як горець у бою
И полоном осоромив честь навік свою;
За те і проклятий був в небесах алахом,

Сини страждального Кавказу! Відплатіть
За страм палючий мій: гявура смертним прахом
У горах наших несходимих покладіть!»

Петро Косенко, 1996