Його тоді вели на допит попід руки,
Бо ноги вже давно відмовились служить.
Просив не мучити, просив його добить —
Як довго ще терпіти ті нелюдські муки?

І знову довга ніч, і знову слідчі-круки,
І знову: «Гаварі, єжелі хочеш жить!»
Немає більше сил. «Я буду говорить…»
«Вот так би і давно!» Це правда, що падлюки

Зі світу Сталіна збиралися звести
І всю комунію післать під три чорти…»
«Кто еті контри» «Ви! Ви вбить його хотіли…

Я можу це йому самому розказати».
Чекісти з ляку, як мерці пополотніли,
І вбили страдника за… спробу «убіжать».

Петро Косенко. Пам’яти батька. 1982