Пливли тяжкі літа без краю, без упину

VI

Пливли тяжкі літа без краю, без упину
В марудній безугавній смертоносній грі…
І став наш молодець нежданно на порі —
Святий обряд велів йому узять дружину.

Хоч він любов свою гарячу хуртовинну
До мрії білої зберіг в тяжкій журі,
У муках незвичайних якось на зорі
Поклав себе самого в ранню домовину,

Розбивши голову об скелю рідних гір.
Знай, кастельянко: розуму наперекір
Я в серце молоде впустив гадюку блуду».

О, небо! Інка ж я! Я вірний син Перу!
Великий дух здійняв з очей моїх полуду
І я за нього радо сотні раз помру!

Петро Костенко

Сонет входить до секстету «Трагедія інки», написаний в 1996 році

Добавить комментарий