VI
Пливли тяжкі літа без краю, без упину
В марудній безугавній смертоносній грі…
І став наш молодець нежданно на порі —
Святий обряд велів йому узять дружину.
Хоч він любов свою гарячу хуртовинну
До мрії білої зберіг в тяжкій журі,
У муках незвичайних якось на зорі
Поклав себе самого в ранню домовину,
Розбивши голову об скелю рідних гір.
Знай, кастельянко: розуму наперекір
Я в серце молоде впустив гадюку блуду”.
О, небо! Інка ж я! Я вірний син Перу!
Великий дух здійняв з очей моїх полуду
І я за нього радо сотні раз помру!
Петро Костенко
Сонет входить до секстету «Трагедія інки», написаний в 1996 році