Сповідь пірата

Зі староеспанської
(за Хозе де Еспронседа)

Сонет № 1

Священний раю мій, о море безконечне!
Перед тобою я у вічному боргу:
В мені зродило ти життя мого жагу
І полум’я вдихнуло в мене бистротечне.

В мені, о море, ти, безкрає й суперечне,
Збудило вир бажань й нечувану снагу,
В твоїх глибинах я похоронив нудьгу
І віднайшов життя тямуще і доречне.

Вночі і вдень гуляй, вночі і вдень грими,
Нехай твої, о море, грози і громи
Ніколи і ніде повік не затихають!

Сьогодні в них гуляє грізний капітан —
Пірата славного нехай не забувають
Ні лорди-держиморди, ні меткий Морган!

Сонет № 2

По дюжині гармат, смертельних і горластих
На кожному борту — і щастя в небесах!
Лети ж, мій бергантин, на повних парусах
До берегів фортун і молодиць вогнястих!

Тремтіть, володарі, творці законів красних!
Пірат увесь свій вік короткий на часах!
Я немезида ваш, я ваш постійний жах!
Я екзекутор ваш з погребників зубастих!

Під стогін хвиль страшних у морі навіснім
Пливе зі мною й місяць в блиску грозянім —
Обох нас знає світ від краю і до краю…

Мій корабель — мій скарб і мій єдиний бог,
Це мій священний рай — я другого не знаю,
А море, це мій дім і мій святий чертог!

Сонет № 3

Лети, лети ж вперед, мій човнику без страху,
Як моря чарівник, стрілчастий альбатрос!
Долай, перемагай безмежности хаос —
Так голову колись однак ложить на плаху!

Отож, вперед, вперед! Не заступити шляху
Тому, хто з мішурою став на смертний крос!
Вітрила в небесах, співає кожен трос —
Ще є на світі твердь, не все підвладно праху!

Вельможні королі! Майстри найбільших краж,
Я нині вас беру притьмом на абордаж!
Все золото моє і дочки Альбіону

На палубі моїй вже стеляться мені,
А їхні суджені по давньому закону
Служитимуть сиренам на морському дні!

Сонет № 4

Вперед, чимдуж вперед на клятих сарацинів,
Твоїх, Кастіліє, відвічних ворогів,
Чимало я післав у пекло їх гробів,
А з ними й тих дурних і жадібних кретинів!

А скільки, скільки взяв я їхніх кармазинів,
А скільки оксамитів, сукон і шовків…
Сам їх дурний візир, коли все те уздрів,
Від люті й зависти, мов дідько той, посинів.

Пливи ж, кораблику, чи в бурю, чи то в штиль
По волі то зрадливих, то надійних хвиль…
Хто встоїть на твоїй незвіданій дорозі?

За міць незрівняну нам небо шле дари —
До наших власних ніг на нашому порозі
Самі англійці нам складають прапори!

Сонет № 5

Чи то в Атлантику, чи в Тихім океані
Я повелитель скрізь і скрізь я володар,
В моїх руках Батам, в моїх і Гібралтар,
Від погляду мого блідніє все в Тмокані.

Жорстокі королі живуть, як на вулкані,
Воюючи за п’ядь дурну чужих кошар,
Вмирають без голів, без трону і тіар
І сходять в небуття в постійному змаганні.

О небеса! Які немудрі королі,
Що гинуть за шматок немудрої землі —
Та вся ж вона моя, бо вся в обіймах моря,

А море то чиє?! — і хто того не зна?!
Нехай попробує та кровожадна свора
Бодай наблизитися до мого човна!

Сонет № 6

Я всім їм дам землі, землі на дні глибокім,
Нехай попробують, яка вона на смак!
Хотів би знати я, де нині той мастак,
Що вдарив по мені колись в бою жорстокім?

Лиш голос пролуна у просторі широкім
Зеленопінних хвиль: «Іде, іде байдак!»,
Як той мізерний, ниций полохливий шпак
Міняє курс й під поглядом стооким

Шибайголів моїх, завзятих яструбів
Чимдужче утіка. Я тільки руку звів,
Як гримнув владний залп і бідна шкаралуща

Вмить показала дно. Чи я не проводир?
В піратові живе і сила невмируща,
І дух рішучості, і невмолимий вир!

Сонет № 7

Я до двобою вас, мізерні, закликаю,
Лиш тільки запасіть побільше золотих
Та виведіть з собою холуїв твердих —
Де ж аркебузів я незвичних назбираю?

Грабуйте ваших слуг й низькопоклонну зграю
І ще раз обдуріть, раби, рабів своїх,
Переконайте їх, слухняних і сліпих,
Що не у вас, а в них життя я відбираю.

О ні, дурисвіти, хто волею горить,
На волі й умира! Той і в предсметру мить
Невільника врага у серці пожаліє!

А, можновладці, вас я на останній герць
Сьогодні кличу — о, як серце пломеніє!
На шпадах змірити нікчемність ваших серць!

Сонет № 8

Що з того, що мене присуджено до страти?
Що з того, що мене очікує петля?
Я з того регочу! Хай та епітемія
На голову впаде… Таж справдішні пірати…

До того ж я давно (хай скажуть вам пасати!)
Вже справді не живу… Життєва крутія
Так занесла мене, що безневинний я
По волі шкіпера був кинений за грати.

О море пресвяте! О сило всіх вітрів!
Ще й нині я боюсь згадати лютий гнів,
Що охопив мене… Я втік із буцегарні

Я з друзями вчинив обидчику мій суд —
Повис придурок раз уранці на ліхтарні,
А я піратом став для слави і огуд.

Сонет № 9

Ударив в серці Ґонґ — жорстокий і рішучий,
Я присягнув в ту мить на вольності пищаль:
Свобода мій кумир і сила, і мораль,
Вона мій командир, дорадник і ведучий!

Віднині я орел без серця всемогучй,
Віднині я не знаю, що таке печаль,
Віднині я плюю на милосердя й жаль,
Віднині прапор мій нещастя всім несучий!

До ніг моїх падіть великі і малі,
Трусливі нелюди хапуги-королі,
Падіть, законники живущі в беззаконні,

І всі свої гріхи мерзенні замоліть!
Сьогодні я пірат, ви ж, злодії на тропі,
Перед законом моря голови схиліть.

Сонет № 10

На гребнях хвиль шугай, кораблику, за хмари,
Піратова душа вже там давно ширя,
Шумуйте, скаженійте, праведні моря,
В серцях покривджених запалюйте пожари!

Увись, мій соколе, хай моря крутояри
Благословлять моє потоптане життя!
Я не розбійник, ні, я мститель, мститель я
За кривду королів — нашли їм, Боже, кари!

О море, о вітри! Розвійте ночі тьму,
Нема страшнішого нічого за тюрму!
Свобода або смерть без страху і відчаю!

О непокори дух! Ти шлях до перемог,
Ти мій священний рай, я другого не знаю…
О море, ти мій рай і мій святий чертог!

Петро Костенко

Збірка сонетів «Сповідь пірата» написана в 1994 році

Добавить комментарий