«Ти бережи себе…» Як часто ти твердила
«Ти бережи себе…» Як часто ти твердила
Мені щодень, щомить, єдиний друже мій.
Та бач життєва злива дивних веремій
Мене і зберегла, тебе ж не пощадила.
Література
Згасає літній день. На небі бірюзовім
Згасає літній день. На небі бірюзовім
Красуються легенькі золоті хмарки…
Неначе чарівні казкові байдаки,
Вони ледь-ледь пливуть в тумані васильковім.
Моя душа — мозаїка мільйоногранна
Никополю присвячується
Моя душа — мозаїка мільйоногранна
І кожна грань у ній окремий дивний світ.
В таємних цих світах душі моєї міт
І в кожному із них фантазія спонтанна
Хуан Ортіс відважний снив і бачив славу
Хуан Ортіс відважний снив і бачив славу
На дальних берегах незнаної землі.
Туди він думкою летів напівімлі,
Малюючи в думках картину величаву
Чому це так: хоча предовгих літ ватага
Пам’яти діда мого Т. Г. Косенка
присвячую
Чому це так: хоча предовгих літ ватага
Украй страждальну душу змучила мою,
Я оживаю вмить, як праведник в раю,
Коли гудок почую дальний паротяга.
Горить душа моя пекельними вогнями —
Горить душа моя пекельними вогнями —
Свободи дзвін гуде, а Україна спить…
Вчорашній раб Москви з своєї волі кпить
І тягне сам себе до гробової ями.
Плоди трудів своїх побачити не міг,
XII
Плоди трудів своїх побачити не міг,
Хто віддано для них ввесь вік проколотився,
Хто з розпачу помер, але не покорився
І після смерті мир скептичний переміг.
Гудуть вітри подій кривавими шляхами
Гудуть вітри подій кривавими шляхами,
Горить з усіх кінців зачумлена земля…
Людина в пошуках надійного руля
Сама себе мордує власними руками.
І був покликаний найстарший жрець на раду
III
І був покликаний найстарший жрець на раду
«Чи відгадаєш ти мою, о старче, біль?
Ти ясновидящй… Повідь чи добру ціль
На оці маю я? Подай мені пораду».
Хмаринка золота прозорим небокраєм
Надії Чекотило
Хмаринка золота прозорим небокраєм
По морю синьому пливе повільно в даль.
За нею вслід летить моя журба-печаль
У простір зоряний стрімким небесним плаєм