Категорії
Література

Звершилось!

вінок сонетів

Сонет № 1

Звершилось! Чуєте? Це величаві дзвони
По гомінких світах розносять благовість:
Воскрес наш рідний край! І хто про те повість,
Як з домовин встають, шикуються в колони

І йдуть, і йдуть, і йдуть крізь бурі і заслони
Замучені раби півмертвих сел і міст,
Невольники благі встають на повен зріст
І лавами пливуть до Бога на поклони.

Які гримлять громи! Як стрімко догори
Рвонулись буйні тріумфальні прапори
Безсмертної в віках козацької держави!

Нащадку щасний, знай: скінчився давній спір
Сьогодні відгуки державницької слави
Могильну тишу рвуть дніпрових славних гір!

Сонет № 2

Могильну тишу рвуть дніпрових славних гір
Скорботні стогони убитих за свободу
Колись великого і славного народу,
Землі апостолів, трагедій і офір!

Налитий кров’ю вщерть упав страшний вампір
І блиснула зоря воскреслим в нагороду
За океани сліз, за люту біль ісходу,
За рабство, за грабіж, за голод, за Сибір.

Де ви, глашатаї Христової моралі,
Де ви, прославлені у світі ліберали,
Де ви, законники усіх мастей і вір,

Де ви були тоді, як жах голодомору
Мерцями устеляв ту землю, мов Гоморру
Від Бресту древнього по дальний Армавір?

Сонет № 3

Від Бресту давнього по дальний Армавір
Страхає пусткою сумуюча пустеля,
Занедбана земля, немов камінна скеля,
Карає голодом той край з тих давніх пір,

Коли московський цар, хитрун-єдиновір,
У Переяславі старім об’їхав Хмеля
І сараною впав на українські села,
На панські дворища, на найбідніший двір.

Який страшний п’ястук, жорстокий і хижацький
Затис на вірну смерть привільний край козацький
І ріками крові залив його ущерть!

Та в Господа свої незбагнені закони:
В десниці Пресвятій його життя і смерть —
Тріщать і рушаться кремлівські бастіони!

Сонет № 4

Тріщать і рушаться кремлівські бастіони
Із заходу на схід по самий край землі,
Звільняються раби з ординської петлі —
Вдаряє смертний час Скуратової зони.

Пташками райськими цвірінькають дракони
Від страху гибелі у зляканім Кремлі,
А по притулках зла на звиклому ослі
Ганяють імперські опричники-омони,

Тих переляканих правителів хорти.
Та не вдалося їм свободи розп’ясти
І кров’ю затопити звільнені кордони

Землі козачої, що волю обрела —
Піднявся славний Буг, всміхнулася Сула,
Загомонів Дністер, озвались терикони.

Сонет № 5

Загомонів Дністер, озвались терикони,
Заговорив дзвінкий шахтарський обушок,
Устав на повен зріст карпатський кожушок,
Збудились до життя людських страждань затони.

Устали страдники на імперські загони
І рознесли в’язничний кам’яний мішок.
Весь світ зацепенів: неімовірний шок
Скував паралічем Парижі й Вашингтони.

І кинулись стецьки на прощу до орди
Дістати ярлики на право глупоти
Та й причаститися в розбійницькому храмі.

Тим часом Україну лихоманить вир —
Палає страдниця у світовім бедламі
Свободи полум’ям врагам наперекір!

Сонет № 6

Свободи полум’ям врагам наперекір
Зайнявся знову низ преславний запорізький,
Що лоскотав колись ворожий край неблизький
І на онучі драв красу чужих порфір.

Прокинувся від сну й розважний богатир,
Шахтар і мученик забутий криворізький,
Воскрес і закуток скривавлений Поліський,
Мучителям чужим і власним, як докір.

О скільки в нас було непроханих Батиїв,
А Київ був і є, і завжди буде Київ,
Хоч скільки не старався «старший» бузувір!

Начертаного звиш не скреслити ніколи —
В поході спільному народів вільнім колі
Палає Україна до найвищих зір!

Сонет № 7

Палає Україна до найвищих зір
Красою подвигу жахливого століття,
Співає в небесах зелене верховіття,
Співа широкий степ, співає темний бір.

Співає яр крутий, співає косогір,
Співає тріпотливе хризантем суцвіття —
Народ, що пережив єгипетські страхіття
Безсмертний у віках — це вищий наговір!

Вперед же, страдники неволі вікової!
За вас і небеса, за вас небесні вої —
Свободи вічної ніхто ще не зборов!

Вперед! Вперед! Вперед! Ординські скорпіони
На вас і дітях ваших наша чорна кров —
На прю за рідний край рушають міліони!

Сонет № 8

На прю за рідний край рушають міліони!
Який чаруючий, величний буревій!
Спішать замучені, спішать наперебій
Вчорашніх каторжан численні легіони!

На їх путі падуть ворожі перепони —
Здихає шельмівський і смертоносний змій,
Живцем під землю лізуть слуги тираній
І мліють в паніці меткі хамелеони.

Ударив грізний дзвін! Очнувся гегемон
Землі козачої — гряде Армагедон!
Відкрилась світові небачена гангрена

Народу-страдника в обдуреній сім’ї.
Зав’яла з подиву байдужа ойкумена,
Почувся глас з небес: — Возлюблені мої!

Сонет № 9

Почувся глас з небес: — Возлюблені мої!
Мужнійте, віруйте у вашу перемогу,
Я все вам дарував і силу, і спромогу —
Нехай вас не страхають завтрашні бої!

Шикуйте і сталіть дзвінкі ряди свої,
Гартуйте у собі дідівську віру строгу,
Вона вас виведе на вольності дорогу
Всепланетарної людської течії!

Повстаньте, як один! Повстаньте, як ніколи!
Ставайте сміливо під прапор Карманьойоли —
Допоки жити вам в нелюдській кабалі?

Шикуйтесь і крепітесь, духу не втрачайте,
Ніколи і ніде й на мить не забувайте:
Я рай вам дав колись край моря на землі!

Сонет № 10

Я рай вам дав колись край моря на землі
І вас благословив на подвиг неповторний,
Для вас відкрив я шлях широкий неозорний
І засвітив над ним казкові кришталі.

На благодатнім Бористеновім руслі
Поставив замок я потужний непоборний,
А наокіл ген-ген розкинув степ узорний —
Красунь, замріяний в бузковій півімлі.

Яка незаймана краса та первозданна,
У синь чаруючу і золото убрана
Багатолюдна і щаслива сторона!

Та рай ваш обрекли на гибіль ослушенці —
Лиш зародилась в них невіра бунтівна,
Вовки його у вас забрали в лютім герці.

Сонет № 11

Вовки його у вас забрали в лютім герці
І бидлом вас за це, невірних, нарекли
А ви схилилися і дружно заревли,
Як той безмовний скот на бійні-шкуродерці.

Ревли во славу ви варшавській мародерці,
Яка зняла із вас останні постоли,
Та мало вам було тієї кабали —
Ви подалися до другої крючкодерці,

Яка хитресенько з кастетом у руці
Вас приголубила зі святістю в лиці,
А ви й повірили в гостинність ту ординську…

Та хто нечистого спосібний обілить?
Ви скоро й ствердили ту вдачу сатанинську,
За віщо вам прийшлось невинну кров пролить.

Сонет № 12

За віщо вам прийшлось невинну кров пролить:
За клятого Петра, повію Катерину,
За дику імперську червону гільйотину
І за її страшну криваву ненасить?

Пожежу ваших ран нікому не згасить,
Вогонь уже зайняв і вашу домовину!
Кому ж за смерть повільну удовину
На праведнім суді прийдеться заплатить?

За ріки сліз гірких, за океани крові,
За рабство, за грабіж, за муки, за окови
Новітні м’ясарі здадуть належний звіт!

Ви ж, страдники німі, ви ж імперські лишенці,
Увіруйте в життя і справедливий світ —
Возвеселітися за вашу віру в серці!

Сонет № 13

Возвеселітеся: за вашу віру в серці
На вас чекає чар і радість перемог,
Ви розіб’єте міць підступницьких оков,
Як давні русичі герої-ополченці.

Поставте пам’ятник своїй єдиній ненці
Звільниться від оков, позбудьтеся тривог,
Збудуйте вольности небачений чертог
І пам’ять по собі лишіть, як ті атенці,

Що дух святий свободи підняли в зеніт.
Розвійте в небуття невільницький ваш світ,
Гоніть світ за очі його апологетів,

Стреміть до вишини щоднини і щомить!
В змаганнях і трудах неімовірних злетів
Хай ваша золота освятиться блакить!

Сонет № 14

Хай ваша золота освятиться блакить
Над вічно молодим Дніпром могутнім славнім,
Хай квітне у віках життям тривким державним,
Народ, що смерть саму зумів зі світу зжить!

Що витерпів тяжкі приниження століть.
Мертвець похований для багатьох днедавній,
На кін історії виходить рівноправний,
Як богатир, що розламав неволі кліть.

Озвітесь, праведні, озвітесь, ясні зорі
І голосіте вістку в бурнім людськім морі:
З упадком духу зла гряде найбільша з ер!

Воскресли мудрости і правди пантеони
Землі невільників і бидла, і галер!
Звершилось! Чуєте? Це величаві дзвони…

Сонет № 15

Звершилось! Чуєте? Це величаві дзвони
Могильну тишу рвуть дніпрових славних гір.
Бід Бресту древнього по дальний Армавір
Тріщать і рушаться московські бастіони.

Загомонів Дністер, озвались терикони,
Свободи полум’ям врагам наперекір
Палає Україна до найвищих зір —
На прю за рідний край рушають міліони.

Почувся глас з небес: — Возлюблені мої
Я рай вам дав колись край моря на землі;
Вовки його у вас забрали в лютім герці.

За віщо вам прийшлось невинну кров пролить?
Возвеселітися: за вашу віру в серці
Хай ваша золота освятиться блакить!

Петро Косенко

Вінок сонетів «Звершилось!» написаний в 1991-1995 роках